Кадри масових поховань в Ізюмі облетіли весь світ. У місті знайшли одне з найбільших масових поховань з початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. На час проведення фільмування, експерти виявили 445 могил, де поховані цивільні.
«На превеликий жаль, під час своєї роботи, ми фіксуємо, що в деяких тіл зв’язані руки тіл цивільних, деякі мають мотузку на шиї, хтось має пошкодження органів, які можуть свідчити нам про наявність катувань», прокоментував ексгумаційні роботи Начальник слідчого управління поліції Харкіської області Болвінов Сергій.
Місцеві жителі збиралися навколо місць масових поховань в надії знайти зниклих родичів. Перший час росіяни забороняли хоронити загиблих, тому всіх ховали по власних подвір'ях. Пізніше росіяни робили перепоховання в лісі, де пронумеровували могили. Слідчим вдалося віднайти причетних до процесу перепоховання і відповідні записи.
Дехто втратив під час окупації сім'ю із семи людей під час авіаудару, інші – досі шукають зниклих родичів. Олександр Дуванський шукав свого сина, який зник понад місяць тому. Син знайшов десь камуфляжну форму у стилі української армії. В ній мав звичку їздити на дачу щодватижні. Одного разу так і не повернувся, а згодом до родини прийшли з обшуком.
Фільм розповідає й про тортури, яким піддавали українців, російські окупанти.
Михайло Шевченко, колишній співробітник Ізюмського РУП, приєднався до тероборони з перших днів російського вторгнення, однак невдовзі був затриманий окупантами. Його помістили до місцевої катівні разом з учасниками АТО, співробітниками поліції та просто людьми з проукраїнськими поглядами. Їх били та катували електричним током. Кожного запитували щось різне — залежно від природи доносу на людину.
«Крики було чутно аж на вулицю. Коли напругу збільшували, ти не можеш фізично мовчати. Щоб було тихіше, надівали протигаз, його зажимали, щоб не було доступу повітря, і в протигазі було не так чути крик. Також пристібали до батареї й подавали напругу. Я в останні дні вже не міг [стояти], в мене були розірвані руки, я вже на підлозі [лежав]. Вони ставали гумовою підошвою на руки, на ноги та підключали струм», – розповідає Михайло.
Михайло пробув у катівні 14 днів, однак багато його знайомих були довше. Зморений катуваннями, він переконав окупантів, що готовий до співпраці, однак три дні, які йому дали на роздуми, він використав для втечі з міста. Спочатку в Росію, а звідти – в Прибалтику. Зараз чоловік повернувся до рідного Ізюму і чекає на відновлення на колишній посаді.
Відео швидкої втечі росіян з Ізюму стали не менш відомими, ніж факти масових поховань. В поспіхах вони кидали багато техніки та викрадали власні автомобілі місцевих жителів.
В Ізюмі працювало багато колаборантів. Багато закатованих людей були заарештовані по доносу, інші — по списках, які надали співробітники-колабораціоністи в правоохоронних органах.
Однак супротив у міста також був — обережний і постійний.
Окупанти тричі пропонували співпрацю редактору місцевої газети «Обрій Ізюмщини» Миколі Калюжному, однак він відмовився. Натомість він із другом Віталієм Хомичем переховували поранених українських солдатів та були першими хто вивісив прапор України за декілька днів до визволення Ізюму.
Герої фільму невимовно раділи визволенню міста. Однак в Ізюмі тривають слідчі дії й продовжується робота по виявленню колаборантів.
Про «Деокупацію»
З початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну Ukraїner документує спротив українців в регіонах та наслідки російської окупації у спецпроєкт «Деокупація». Команда вже записала хоробрі історії опору у звільнених містах і містечках Сіверщини, Полісся та півночі Слобожанщини.
Усі серії «Деокупації» доступні на YouTube.
За матеріалами пресрелізу
