Креатив на експорт

Як Дмитро Мамонтов провів місяць, працюючи креативним копірайтером в офісі Publicis Middle East в Дубаї

Комментарии 6838
Як це сталося? Я й досі не розумію. Весь час мене не полишав колишній слоган Pepsi “Це зі мною”, тільки ось так — з величезним знаком питання: “Це зі мною?” — Та невже! Посудіть самі: у вівторок 18 червня я отримав повідомлення від трафік-менеджера Publicis Middle East із запитанням, чи зацікавлений я у фрілансі в їхньому офісі на місяць, я відповів, що так, давайте спробуємо без особливої надії. Адже, якщо чесно, купу разів отримував подібні повідомлення, і, як правило, це нічим не закінчувалося. В середу 19 червня зранку я отримав повідомлення, що мою кандидатуру схвалено разом із запитанням, коли я можу бути в офісі якнайшвидше. Кат/Наступного дня ввечері я вже сидів в літаку з квадратною головою, адреналіном в грудях і вогниками в очах. Люди відпустку на півроку вперед планують, а тут нова робота (хоч і тимчасова), за кордоном за 2 дні… Я летів у невідомість, у одне з найдорожчих міст світу з 800 доларами в кишені, з готелем, заброньованим всього на 2 дні і надією, що якось я все це розрулю. Але, самі знаєте, що трапляється з тими, хто не ризикує — шампанське їм не світить! А я дуже прагнув “шампанського”!
Привіт хедхантерам з Лінкеда
Привіт хедхантерам з Лінкеда
Перше відчуття — було дике бажання запостити на LinkedIn свою фотку з величезним факом і адресувати її всім хедхантерам, які або морозилися, або відмахувалися від мене, або розповідали, яка страшна тут конкуренція, і як нереально серед інших Канських претендентів виглядала моя скромна кандидатура, і як все це неможливо… “Бачите, факери, я це зробив без вашої довбаної допомоги! Засуньте тепер своє “неможливо” самі знаєте куди.” Це було круте відчуття! Я не запостив, зате насолоджувався цим відчуттям сам. І чесно? — Ще й досі насолоджуюся!
Одне з найулюбленіших “робочих місць” :)
Одне з найулюбленіших “робочих місць” :)
Я їхав на місяць, але мені треба було паралельно закрити і доробити всі проекти в моїй київській агенції — Havas Ukraine. Плюс, я пообіцяв, що продовжуватиму працювати віддалено, і я це дійсно робив — колеги не дадуть збрехати, дякую їм за розуміння і терпіння. Добре, що сучасні засоби дозволяють працювати будь-де, хоч на пляжі, аби тільки було бажання та Інтернет: отримав електронкою бриф, створив google-документ, надав всім кому треба доступ, і вперед! Якщо щось незрозуміле — можна знайти хвилину і зідзвонитися по відеозвязку або списатися у фейсбуці. Звичайно, голова часом розривалася, адже по суті я працював на 2 фронти, один з яких був для мене абсолютно невідомим, але я був готовий до цього. Дивіться попередній пункт про шампанське.
Робочі процеси
Робочі процеси
Насправді, у роботі було дуже багато спільного. Одразу хочу зруйнувати (хай пробачать мені колеги) розповсюджений міф про те, що ніби це тільки у нас такі жорсткі дедлайни, а ось десь там, у казковому “Закордонні”, де клієнти — чарівні феї та єдинороги, тобі дають місяць на розробку сценарію для ТБ-ролика, а то й два місяці, і з ложечки годують кокаїном… Ніфіга, мої любі: фігачка така, що іноді жорсткіше за нашу.
Наведу вам приклад: я коли тільки їхав, мені одразу закинули бриф, мовляв: “Ну ти ж будеш там в літаку летіти, матимеш купу часу, ось і подумаєш поки. Приїдеш — розкажеш, що надумав”. Я приїхав в п’ятницю вночі. П’ятниця і субота у них вихідні, тиждень починається з неділі — така особливість країни. Так от, в п’ятницю мені ще дали відіспатися, побайдикувати, в суботу трафік менеджер створила у WhatsApp групу зі мною і креативною командою для обговорення в режимі онлайн моїх ідей, що я там, мовляв, в літаку надумав. Це була перша “перевірка боєм”, я мав чатитися з людьми, яких ще не бачив наживо і відстоювати свої ідеї, якщо знадобиться. І я її пройшов.
Вигляд з даху будівлі, де знаходився офіс
Вигляд з даху будівлі, де знаходився офіс
Далі — у нас був дуже серйозний тендер на обслуговування великої місцевої нафтової компанії. На весь тендер нам дали… вгадайте скільки? — 4 дні… 4 дні, малята, на все, включаючи дизайн презентації. Я не кажу, що це нормально, навіть самі місцеві були здивовані та обурені, і це скоріше виключення з правила, ніж норма. Але просто не треба ідеалізувати закордон і молитися на нього, уявляючи, що там все по-іншому, все легше і все краще.
Мій новий колега — арт-директор Марко, який до цього пропрацював в кількох провідних агенціях Парижа, розповідав , що динаміка там теж приблизно така ж. Більш того — людей в інтернах можуть тримати кілька років, платячи їм мінімальну зарплатню, якої навіть не вистачає, щоб зняти найбільш забембану хрущовку в Парижі, тому люди або тусять по друзях, або живуть десь у чорта на рогах і щодня по 2 години добираються до офісу електричкою.
Графік роботи в нашому офісі теоретично був з 9 до 6, але сходилися всі поступово до 10–10.30, ну я к у нас, в принципі. Але рівно о 6 теж рідко хто йшов додому. В перший свій день я, як законослухняний ідіот, приперся рівно на 9, і мені довелося добрих хвилин 40 чекати на трафік-менеджера.
Про агенцію та локацію — Publicis Group — найбільший холдинг регіону, який веде як глобальні бренди, так і місцеві. Група компаній повністю займає велику 7-поверхову будівлю. На першому поверсі — просторий лоббі та кафе, де можна як придбати їжу (кожен день — нова “страва дня”), так і принести з собою, розігріти в мікрохвильовці і сісти поїсти. Там всі проводять обідній час, соціалізуються, я в перші ж кілька днів перезнайомився з купою цікавих людей. Також щочетверга традиція — сніданок за рахунок компанії для всіх співробітників. На другому поверсі — власне, креативна агенція Publicis Middle East, де я працював. Далі — три наступних поверхи займає офіс Leo Burnett — це найбільша агенція холдингу. На 6 поверсі сидять Saatchi&Saatchi. На 7 — корпоративний спортзал, де кожен може прийти щось потягати, в залежності від настрою.
Вище — відкрита тераса на даху, на якій в холодну пору року люди виходять обідати. Я не іронізую. Хоча ні — іронізую: холодна пора року, це коли +20, наприклад. Влітку там всі +40. А ще — звідти відкривається чудовий вигляд на хмарочоси Марини, сусідній парк та шматочок моря.
Трохи про колег — компанія підібралася справді інтернаціональна. Головний креативний директор — ліванка на ім’я Рана. Незважаючи на ім’я, працювати з нею не було боляче. Був ще креативний директор із Франції на ім’я Мухаммед. Та на вигляд він був скоріше схожий на типового Жана-П’єра чи якогось Луї. До цього — багато працював в топових паризьких агенціях. Між собою креативні директори розмовляли французькою, мабуть, щоб нас не образити за наші ідеї (сміється). Знаєте, як лікарі, коли бачать, що пацієнту — гаплик, переходять на латину, щоб не лякати його раніше часу. Насправді — їм так було простіше. Ліван — колишня французька колонія, французька там — друга мова, багато хто розмовляє нею з дитинства.
Ще був арт-директор, теж француз, з Марселя. Його звали Олів’є — прямо як салат. Він, до речі, поки я був там, їздив до Києва на якусь танцювальну тусу в музеї авіації, я допоміг йому підібрати хостел на Андріївському та розповісти в 2-х словах, що мінімально подивитися, адже часу у нього було обмаль — всього в Києві він пробув десь півтори доби, але неодмінно хоче повернутися на довше… Ще був другий арт-директор — швейцарець португальського походження з Женеви — Марко (як Марко Поло — я всім намагався вигадати якісь асоціації, щоб краще запам’ятати). Ми з ним одразу гарно здружилися, хоча на перший погляд були абсолютно різні: він високий, патлатий з кудрявим волоссям, я — не дуже високий і не дуже патлатий. Але ми чудово гнали разом, до того ж — багато працювали на спільних проектах, а в кінці першого ж тижня пішли на пиво, як і водиться у хороших колег. Далі — був груп-хед індус Джейсон, якого ми іноді підколювали: “Джейсон, а де Фредді?” Але загалом від був прикольний штрих з гарним почуттям гумору і пристрастю до яскравих шкарпеток. Ще зі мною працював англійський копірайтер — теж індус з романтичним ім’ям Анджело. У нього якраз була відпустка, тож мене частково взяли ще й для того, щоб перекрити його відсутність. Був ще й суто арабський копірайтер Анас. Анас був сирійцем, із сумнозвісного міста Хомс, яке стерла на порох авіація президента Асада не без підтримки путінленду. На підґрунті спільного ворога ми теж непогано подружилися. І ще була інший груп-хед, ліванка з іспанським ім’ям Мануела, з нею ми працювали над вже згаданим тендером та іншими проектами. Окрім того, було багато візуалізаторів: графічних дизайнерів та моушн-дизайнерів.
Дубай — це маленька Каліфорнія
Дубай — це маленька Каліфорнія
Особливості роботи, які я помітив: там дуже серйозно сприймають соцмережі. Кожна презентація обов’язково містить великий розділ, як та чи інша ідея розкладається на діджитал і соцмережі. Причому з конкретними прикладами вже зверстаних готових постів з відео, картинками і гіфками для кожної соцмережі — над цим спеціально працює вищезгадана команда візуалізаторів. До того ж, завжди намагаються знайти якісь фішечки нестандартного розміщення на різних сайтах, в мобільних додатках на google-мапах, в youtube, тощо. Разом з тим, незважаючи на шалену діджиталізацію країни, в Дубаї радіо — все ще дуже серйозний канал комунікації. Більшість людей пересуваються на автівках, або в таксі, радіо грає скрізь. У них є якийсь австралійський діджей на радіо Virgin, у нього аудиторія більша, ніж у місцевих телезірок. В Дубаї купа мостів та естакад, що слугують чудовими носіями для величезних білбордів.
Ну і, звичайно ж, найбільший рекламний носій в світі — найвищий хмарочос Бурдж Халіфа, кожна демонстрація на якому коштує величезних грошей.
Ще з особливостей роботи агенцій — колаборація там більш тісна. Для прикладу — в перший же тиждень ми брейнштормили разом з креативною командою Leo Burnett над терміновим завданням і далі над цим проектом продовжували працювати спільно, хоча головним на проекті був креативний директор нашої агенції.
Сам Дубай — величезний хаб всього регіону MENA (Middle East & Northern Africa), куди в пошуках “успішного успіху” стікаються голодні таланти з навколишніх країн. Тут багато як міжнародних агенцій (представлені всі відомі мережеві агенції), так і місцевих компаній, переважно — діджитал. В Дубаї 2 осередка креативної індустрії: Dubai Media City, де переважно сидять агенції старої формації, інформаційні агенції та телеканали. Наш офіс був саме в Media City. Поруч із нами були офіси Samsung, CNN та Gulf News — основної новинної агенції регіону. Є ще новий осередок — нещодавно відбудований Dubai Design District, де сидять переважно нові діджитал, дизайн-агенції та айтішники.
В Дубаї є свій дуже потужний фестиваль креативу — Дубайські Рисі (Dubai Lynx). Він проходить в березні кожного року і є своєрідним тренуванням перед Каннами, а організатори тут, що цікаво, ті ж самі, що і в Каннах.
Конкуренція на посади в креативних агенціях справді несамовита. Індуси, пакистанці, сирійці, філіппінці, дуже багато ліванців. Плюс, не треба забувати про лощених експатів: європейців, австралійців, британців та американців, які не проти зрубити грошви без податків та потусити на пляжі. Для них англійська — рідна, або в крайньому випадку — друга рідна, якщо ми про європейців, у багатьох із них за поясом канські левики, ну або на крайняк який-небудь Євробест чи Епіка. Сама трафік-менеджер, філіпінка на ім’я Розмарі, казала, що була здивована, коли обрали саме мене — каже, це новий прецедент, адже зазвичай беруть когось із місцевих фрілансерів, яких тут катма. Тим більше, з України точно ще нікого не брали. Але — доріжку протоптано. Українські програмісти давно стали брендом у світі, час робити бренд з українських креаторів.
Речі, які здивували: в офісі вважається нормальним свистіти. Час від часу хтось під час активного робочого процесу починає насвистувати якусь улюблену мелодійку. Спочатку мене це завжди “вибивало” з ритму, але потім звик і просто сприймав як фоновий шум. Із курйозів — як тільки мені встановили корпоративну пошту, перший же лист був застереженням всім працівникам щодо суворості еміратських законів до вживання психотропних речовин. Це було кумедно.
Над чим переважно працював: допомагав з креативом для Nescafe, Kit Kat та з кількома тендерами, останній з яких — тендер на обслуговування Porsche і запуск першого електромобіля від цього легендарного бренду. Що саме робив, поки сказати не можу, адже підписував договір про конфіденційність, але якщо якісь з моїх ідей будуть використані, обов’язково похвалюся.

Що найбільше сподобалося окрім роботи? — Те, що кожного вечора можна піти на пляж. Вода чиста, прозора і тепла, як у ванній. З одного боку це розслабляє, з іншого — скажено заряджає. Мені навіть кілька класних ідей прийшло, поки я отак киснув у хвилях після роботи.

Обсудить с другими читателями:
Погода