Яким був 2022 для українських дизайнерів інтер’єру: чи вкладають люди гроші у дизайн приміщень, які ворог може знищити в будь-який момент?

Вадим Зюзюк, дизайнер та архітектор з 20-річним досвідом, засновник київської студії Znak Design, та автор інтер’єрів відомих столичних ресторанів, розповів про стан речей в індустрії на прикладі досвіду власного дизайн-бюро.

Коментарі 868

На початку війни у нас були песимістичні очікування. Напередодні ми виграли тендер у великому проєкті по дизайну інтер’єру торгівельного центру у Запоріжжі, 23 лютого підписали договір. У наступні дні я був впевнений, що нашій сфері настав кінець — ніхто не буде вкладати гроші в дизайн приміщень, які ворог в будь-який момент може знищити. Один з наших ключових співробітників пішов служити на фронт, тож творчий ресурс команди зменшився. Але у березні до нас надійшло замовлення по дизайну житлового інтер’єру, і ми зрозуміли, що люди намагаються продовжувати звичне життя та таким чином підтримувати себе.

Але звісно, загалом ринок на деякий час застиг і ми, як і всі українські бізнеси, оптимізували витрати. Перевели команду на віддалену роботу, зменшили фінансування на рекламу тощо.

Поринули у соціальні проєкти, зокрема реконструкцію житла для переселенців на Львівщині в рамках благодійного проєкту за сприяння готельєрів Польщі. Це був технічний дизайн-проєкт, ми робили планування простору у багатоквартирному будинку, розробляли специфікацію й схему розташування меблів. 

Після звільнення Київщини почався перший сплеск активності у деяких галузях — не тільки виживання, а й розвиток. Зокрема ми оновлювали інтер’єр одного з магазинів “Ібіс”, культової кав’ярні на Подолі, перетворюючи її формат на ресторанний. Ось приклад з наших спостережень для ілюстрації, як змінився бізнес під час війни: ця кав’ярня не зачинялась на період зміни інтер’єру, аби не втрачати у цей час клієнтів. Якщо у мирні часи це можна було б сприйняти критично, то зараз ця життєздатність приємно вражає.

А ще одна зміна — відсутність очікувань. Якщо раніше ми розуміли, що здебільшого від нас залежить, чи буде проєкт вдалим, то зараз наші старання не завжди це гарантують і багато залежить від зовнішніх факторів. Коли беремося за новий об’єкт, то лише сподіваємося, що його закінчимо. З одного боку, це невизначеність, а з іншого — протидія стресу та розчаруванню.

Найбільші складнощі почалися після масованого ракетного удару 10 жовтня. Команді довелося навчитися “викликати натхнення” згідно графіку відключень електрики, інколи спонтанного — для творчих людей це серйозний виклик. Проте запити на дизайн простору під час війни неймовірно мотивують — і з точки зору бізнесу, бо це прибуток, і в плані людських цінностей, коли серед болю, невизначеності та втоми з’являється ресурс на зовнішню естетику.

Я звик, що постійно працюю. Коли кількість проєктів зменшилась, я ніби внутрішньо зупинився, і аби протидіяти цьому, почав бігати та тренуватися 5 разів на тиждень, у жовтні пробіг півмарафон. Це допомогло мені відчути, що застою насправді немає, і повернути оптимістичний погляд на власний бізнес. Ми шукаємо шляхи для виходу на міжнародний ринок, бо з ринком в Україні складно, але він все одно живий. Мрію про те, щоб реалізувати наш досвід роботи з великими об’єктами у створенні великих громадських приміщень, що буде актуально після перемоги, коли настане будівельний бум.

Обговорити з іншими читачами:
Погода